ІV розділ. Наш край у 20 столітті

(матеріали про земляків – героїв фронту і тилу, партизанів і підпільників, про воїнів – визволителів краю, їх героїзм, особисті речі, залишки від зброї часів війни, листи фронтовиків)

У 1941 році місто мало три лікарні, дитячу поліклініку, протитуберкульозний пункт, санепідемстанцію, пологовий будинок. Крім того, на підприємствах діяло 5 фельдшерських та 2 лікарняних (на руднику ім. Ворошилова та в с. Мар’ївка) пункти охорони здоров’я. Досягнуто чимало успіхів і в культурному будівництві. Працювало дві середні школи, школа ФЗН. При рудниках відкривалися клуби, виходило дві багатотиражні газети. Натхненну працю трудівників юного міста перервала жорстока війна.

22 червня 1941 року міський комітет Компартії отримав наказ зібрати людей у місцях, де встановлені гучномовці міського радіовузла. О 12 годині у парках ім. Ворошилова, Максимова, у лікарняному містечку, біля клубу ім. Артема, на подвір’ї городищанської школи та піонерського табору ім. О. Шмідта марганчани слухали заяву Уряду про вторгнення. Фашистська Німеччина напала на Радянський Союз. Містом пройшла низка мітингів. І за кілька днів марганчани вже проводжали на фронт рідних та близьких. В армію пішло понад 1500 гірників. 27 червня трест „Нікополь-Марганець”, вперше за кілька років, виконав шестимісячну програму видобутку, збагачення та відвантаження концентрату.

17 серпня 1941 року морок окупації оповив молоде гірницьке містечко.

Жахливого 41-го фашисти перетворили місто на справжній концтабір. Школи „нові хазяї” загородили колючим дротом, сторожовими вежами. У спішно обладнані табори щодня вливалися колони військовополонених – дармова робоча сила для шахт та збагачувальних фабрик. Місто часом здавалося вимерлим. Розпочалися масові арешти та розстріли.

906 днів і ночей був окупований Марганець. Фашисти створили товариство „Ерцбергбау”, яке входило до складу гірничо-рудного товариства України. Товариство господарювало на рудниках, як у себе вдома.

16 вересня 1941 року бійці загону „Марганець” прийняли партизанську присягу. Загін очолив перший секретар міськкому партії Клочко Микола Кирилович.

А тепер більш детальніше про випускників школи-учасників підпільної групи "Молодь" її очолив Володимир Осадчий.

Володимир Максимович, потрапивши в оточення на фронті, повертається в Марганець. При зустрічі з товаришами дізнається, що в місті діє партизанський загін і стає його учасником.

Розпочалась його, повна небезпеки, діяльність народного месника. Він поширював листівки, займався збиранням відомостей про дії фашистів в місті і на його околицях, брав участь у багатьох партизанських операціях, переховував своїх земляків.

Зіна Бичкова. Мріяла про небо. Навіть замість красивої хустки чи шапочки носила льотний шолом. І дісталась би до неба, якби не війна...

За дорученням керівника партизанського загону йде працювати секретарем-машиністкою у німецьку комендатуру. Зіна друкувала для партизан листівки, діставала для військовополонених документи та перепустки.

Ліна Соляніченко. Була зв'язковою у партизанському загоні.. Багато добрих справ на рахунку безстрашної патріотки: вона носила повідомлення і документи в штаб партизан, який знаходився в плавнях, постачала партизанам продукти харчування та необхідні речі.

Марія Рудова- була зв'язковою партизан. Її схопили, коли Марія поверталася із завдання. Партизанка геройськи загинула.

Олександр Шапошник Приймав участь у визволенні військовополонених, готував для них одяг, медикаменти ..

У грудні 1943 року у Марганецьке підпілля проник провокатор, почалися арешти. Члени молодіжної групи потрапили до застінків гестапо. Та жорстокі катування не зламали стійкості їхнього духу. Вони не зрадили своїх друзів по боротьбі і з честю виконали до кінця свій обов'язок перед Вітчизною. За місяць до визволення Марганця від німецько - фашистських загарбників молоді підпільники були розстріляні, їхні тіла були знайдені при розкопках у Нікополі та перевезені до Марганця для поховання у братській могилі у лютому 1944 р.

"У ніч з 5 на 6 лютого 1944 року війська Третього Українського фронту, шостої Армії 333-ї стрілецької дивізії зайняли місто Марганець та його околиці – Миколаївку, Закам’янку, Городище". Війська проходять у напрямку Нікополя. Йде боротьба за кожну п’ядь землі. Смерть фашистським окупантам.

Подивися, друже, тут росте берізка,

Листям прикриває вона обеліск,

Підійди, вклонися ти доземно-низько,

Очі хай зволожить... Ні, не сонця диск!

Хай сльозинка рясно окропить могилку,

Щоб і незабудки й маки зацвіли.

Можливо, троянди, а чи полин гіркий,

Щоб трави шовкові густо поросли.

Зупинися, друже, і зніми кашкета,

Підійди, вклонися низько до землі.

...Людей розстріляли тут із кулемета.

Сумно так курличуть в небі журавлі.

Подивися, друже! Можливо, згадаєш

Свого діда, батька, брата чи сестру...

Придивися пильно. Я певна: впізнаєш

Ти козацький рід свій! Й проклянеш війну!

Алла Кисла